Джерело:gi23class.blogspot.com

    Нас чекала і зустріла  Істоміна Ольга Валеріївна, культмасовий сектор центру, вона нам і розповідала про жителів будинку про їх тяжкі, а іноді і неймовірні історії. Центр має чотири поверхи і на кожному з них живуть люди зі своїми нещастями, фізичними і духовними болями, переживаннями. Всі нас радо зустрічали, розповідали про себе, про життя до центру і в центрі. Ніхто не жалівся на свою долю, але в очах ми бачили: і сльози радості, і печалі. Як нам розповідали, наймолодшому жителю 35 років, а самій старенькій бабусі влітку виповнилося 100 років. До геріатричного будинку приймають усіх самотніх та хворих, але є  люди в яких є родичі, але за певних обставин не можуть доглядати стареньких. Валентина Семенівна розповідала: «У мене була родина, був чоловік, син. Син загинув, чоловік помер, залишившись сама, перенесла операцію і доля так розпорядилась, що вона потрапила  в центр».

   Людей, які проживають у цьому будинку працівники пансіонату називають «підопічними». Підопічні забезпечені 4-разовим харчуванням( повноцінне меню з урахуванням денної норми білків, жирів та вуглеводів), медичними послугами, одежею, взуттям, предметами гігієни та послугами перукаря. Для жителів пансіонату інколи влаштовують свята. У вільний час люди можуть дивитися телевізор, грати у на стольні ігри, відпочивати на свіжому повітрі. «Катюша» - найулюбленіша пісня пенсіонерів, яку вони із задоволенням завжди співають. На творчість у похилому віці заборони  також не має, в центрі живе художник , картинами якого прикрашені стіни столової і інших кімнат, але все це ніколи не заміне тепло родини, любов дітей і внуків. Нас познайомили з парою інвалідів,  які потрапили до будинку  7 років тому і сподобались один одному,  і навіть зіграли там своє весілля ( у чоловіка не має обох ніг,  а в  жінка однієї ноги), вони самі наймолодші жителі : йому 40 років, а їй 35. Коли ми зайшли до них в кімнату, то відчули сімейну атмосферу, у них обох вища освіта, вони добре володіють комп’ютером, але самі жити в окремій квартирі не можуть.

 До центру ми прийшли з подарунками, бабусь і дідусів вгощали   солодощами, чоловікам -  дівчата подарували шкарпетки, для озеленення кімнат майже кожен приніс кімнатну квітку і намалювали плакат з вітаннями, це саме найменше  що ми могли для них зробити. Я вважаю,  що кожен який відвідає центр задумається про цінності життя і про родинний затишок. Родина дуже важлива у житті кожної людини. Це найближчі, найрідніші люди, яких ми дуже любимо, які дарять нам тепло та допомагають у складних ситуаціях.  Це й рідна домівка, затишна та безпечна. Родина – це твій маленький світ, в якому все зрозуміле, дороге. Це особливе ставлення одне до одного. Це любов, взаємоповага, допомога. Про майже таке  життя підопічних піклується директор геріатричного центру - Гончаренко Галина Андріївна, спасибі їй і всім працівникам центру, за ту невелику часточку тепла і затишку, і турботи про людей похилого віку.

                               Федорець Аліна, учениця 9-Б класу

Переглянути фоторепортаж>>