Рідна мова – мати єдності, 

Батько громадянства 

і сторож держави.

М. Даукша

 

    Українська мова – вишневий цвіт нашого народу, який висвітлює особливі барви її краси та милозвучності. Любов до слова народжується ще тоді, коли мати співає пісню, повну ласки і тепла. Та, на жаль, нецензурна лексика стала для багатьох загальноприйнятою. Ми отримали свободу слова, але не можемо скористатися нею.

   Чому так відбувається? Що штовхає нас на свідоме руйнування скарбниці духовної мудрості, а отже – національної самосвідомості? 

   Мені здається, найголовнішою причиною є незнання усіх перлин історії українського народу. Адже це обов’язково призводить до повторення фатальних помилок, невдячності минулим поколінням за їхню невтомну боротьбу, мужність та палкий патріотизм. До того ж, процес становлення рідної мови - це переплетіння злетів і падінь, перемог і поразок, досягнень і прикрих помилок. Згадаймо хоча б представників «Розстріляного відродження»… Ці високі поетичні натури намагалися піднести мистецтво на вищий щабель, створити неперевершені зразки літератури. Їх спіткала гірка доля, проте віра у світле майбутнє, внутрішній стрижень, непохитна воля і самовідданість дали можливість сьогодні вільно спілкуватися українською мовою.

    Підсумовуючи сказане, слід наголосити, що ми зможемо тільки тоді досягти високого рівня розвитку країни, коли наші помисли стануть щирими, а мова - чистою! Ми маємо вдихнути потік енергії, працювати над собою, щоб кожне слово стало унікальною прикрасою. Тож, плекаймо скарбницю української мови, донесену з неймовірних глибин тисячоліть!