Традиційно напередодні Нового року наша газета публікує інтерв’ю з нашим директором, Озеровим Олександром Дмитровичем. Цього разу таку відповідальну місію доручили мені. Наш очільник дуже зайнята людина, і тому навіть коли у школі карантин, інтерв`ю переносили кілька разів. Нарешті настав довгоочікуваний день - четвер. Спочатку я хвилювалася, але коли зайшла до кабінету і побачила, як директор гостинно мене зустрічає, я одразу забула про свій острах.

Розмова почалася :

 

 

- Це було дуже дуже давно, це була виважена мрія. Я навчався на той момент у передовій школі, де часто проводилися районні предметні олімпіади. Я навіть пам`ятаю свою першу вчительку, яка вірила в мене, доклала багато зусиль, щоб я почав розмовляти українською мовою,бо моя сім`я була російськомовною. Дякую своїм учителям, з яких я брав приклад. Врешті-решт це допомогло мені стати вчителем російської мови і навіть директором.

 

 

- Взагалі мене все радує. Ми зробили більшість з того,що запланували, а саме: зробили тематичний кабінет історії рідного краю (такого немає в жодній школі нашого міста); відновили кахель поміж поверхами; розмістили у рекреаціях цікаву інформацію на стендах…

 

  Втішає, що наші учні посіли призові місця не тільки в предметних районних олімпіадах, але й показали гарні результати у районних спортивних змаганнях.

 

 

- Семестр ще не закінчився і я ще не бачив результатів, але попередня атестація добра. Учням, які закінчують семестр з не дуже добрими результатами, вчителі пропонують допрацювати, щоб покращити оцінку. А взагалі вчителі хвалять наших учнів.

 

 

- Ми сядемо, розберемося і обов`язково знайдемо компроміс.

 

 

- Колектив. Він завжди допомагає мені. Лія Борисівна, Світлана Юріївна, Алла Іванівна, Наталя Іванівна, В'ячеслав Олександрович, Світлана Іванівна та Надія Борисівна завжди підтримають мене в складній ситуації.

 

 

- Для мене кожен день – це цікавий випадок. Мені дуже подобається, коли саме діти самостійно організовують різні святкові заходи в нашій школі. Їм в цьому беззмінно допомагає наша Катерина Олександрівна. Ми засмутилися, що цього року через карантин не відбулось довгоочікуване свято. Але воно обов’язково буде. Ми відсвяткуємо Старий новий рік.

 

 

- Планів багато: поставити нову огорожу навколо маленької і великої шкіл; у великій школі зробити сучасні сходинки , потім треба подумати, як їх оформити; на подвір`ї школи замінити асфальт на плитку; оформити вхід до школи; збудувати ігровий майданчик; замінити усі вікна на пластикові…

 

 

- Чи вірю я в чудеса? 

 

 

- Звичайно, без дива життя неможливе.

 

 

- Вчитись, вчитись і ще раз вчитись. Адже знання дають нам дорогу в майбутнє. Можна отримати гроші у спадок, а знання в спадок не отримаєш.

 

   А наприкінці директор запитав мене про мого брата, який закінчив школу 2 роки тому. Мене здивувало, що директор пам`ятає про всіх випускників і цікавиться їх подальшою долею. 

 

  Мені дуже сподобалось наша розмова. Я сподіваюсь, що у мене ще буде можливість поспілкуватися з цією цікавою людиною ще не раз.